Парламентські вибори в Латвії ще кілька місяців тому сприймались як можливість кардинальної зміни існуючої в країні політичної еліти.

Уряду на чолі з молодим прем’єр-міністром Валдісом Домбровскісом довелося піти на вкрай непопулярні заходи в умовах гострої економічної кризи. Так, щось на зразок соціальної стабільності було збережено, але все ж вважалося, що громадяни Латвії віддадуть перевагу тим, хто пообіцяє їм повернення до світлих часів. Тим більше, що всі ознаки громадської втоми були в наявності. Рига не випадково стала однією з перших столиць країн Європейського Союзу, де вітрини магазинів били і провінціали, які приїхали на мітинг протесту і явно шукали привід покомизитися над «буржуями». Цей мітинг охарактеризували як початок кінця існуючої в Латвії політичної еліти, як появу на сцені абсолютно нових сил. І здавалося, що прем’єр-міністр Домбровскіс, який прийшов до влади невдовзі після того мітингу, – очевидний камікадзе і що він правитиме до виборів.

Однак нічого подібного не сталося. Правлячий блок «Єдність» на чолі з прем’єром виявився справжнім фаворитом цих виборів. А ось ті, що критикували урядові рішення і навіть відмовилися від участі у владі, щоб не брати на себе відповідальності за непопулярні рішення, – опинилися в аутсайдерах голосування. І це важливий урок для всього пострадянського простору. Виявляється, можна не боятись рішень, які зазвичай називають непопулярними. Виявляється, страхом перед електоратом зазвичай прикриваються ті, хто найменше думає про цей електорат і найбільше – про власні заощадження. Виявляється, електорат може бути відповідальним. Для цього, щоправда, потрібно зовсім небагато – створити умови для вільної конкуренції. Тоді й політики, й виборці стають відповідальними людьми. Так що це не латиші – «неправильні бджоли», які не змогли помститися владі, це ми – неправильні бджоли...

До речі, ще про бджіл. На цих виборах безславно завершилась історія колись головної партії російського населення. Вона називається «За права людини в єдиній Латвії», скорочено – «За ПЧЕЛ». Партії, яка постійно була в латвійському сеймі протягом кількох десятиліть, цього разу не вдалося подолати п’ятивідсотковий бар’єр. Зате набагато більш поміркований «Центр згоди» став одним із фаворитів парламентських виборів 2010 року. Більше того, за кілька тижнів до виборів соціологічні опитування показували, що партія, яка представляє інтереси російськомовного населення Латвії, взагалі може виявитися переможцем голосування. Чому так сталося? А тому, що «Центр згоди» зайнявся реальними проблемами російськомовного населення країни. Йому вдалося прийти до влади в Ризі. Лідер партії Ніл Ушаков став першим російським мером латвійської столиці за багато десятиліть. Навіть за радянських часів Ригою керували латиші – звичайно, з партійними квитками в кишені. А тепер коаліція російської та латиської партій займається проблемами місцевого самоврядування. А «бджоли»? Вони розмовляли з виборцями суцільними гаслами. І взагалі залишались радянськими людьми. Ось саме що не росіянами – радянськими. І навіть підтримка Росії була вибірковою. Вони підтримували не Росію взагалі, а владу. І не просто владу, а ті її кроки, які нагадували їм про Радянський Союз. Або створювали ілюзію, що вже невдовзі Кремль наведе всюди «порядок». І в Латвії, зрозуміло, теж... І в цьому сенсі ці політики дуже нагадують мені українських захисників російськомовних. Тому що ці люди цинічно захищають не російську мову і культуру, навіть не історичну пам’ять, вони захищають радянське минуле. І так – у всьому. Їм дуже потрібно, щоб їхні виборці залишалися радянськими людьми. А самі вони триматимуть гроші в офшорних компаніях і купуватимуть вілли на узбережжях Франції та Іспанії – там, де радянських людей не зустріти...