Нещодавно, в силу своїх обов’язків я, шукаючи потенційних союзників та партнерів, детально ознайомився з досьє громадських організацій та інших асоціацій і об’єднань, зареєстрованих в Києві та Україні.

В процесі аналізу натрапляв на цікаві речі. Так, наприклад в Україні, з 3183 організацій, зареєстрованих в Мінюсті України, близько 20 об’єдналися на ґрунті боротьби з корупцією, 8 – вирішили боротися за чесні вибори, 46-ти організаціям не дає спокою козацьке минуле України, є цілих 3 гельсінських спілок, стільки ж тих, які претендують на статус «третіх сил» у своїй назві, десяток депутатських об’єднань, 3 Пори (і одна Опора), близько десятка об’єднань демократів різного ґатунку, цілих три «Наших України», 6 різноманітних орденів та 5 фронтів.

Зустрічалися й такі перли, як «Клуб естетичної непокори» усім відомого Леся Подерев’янського, що нагадує театр абсурду – партію, засновану Ярославом Гашеком «Помірного прогресу в рамках законності». Обов’язкова для кожної країни громадська організація «Клуб шанувальників віскі», загадкова – «За рівновагу у суспільстві», не менш загадкова «Всеукраїнська асоціація аварійних комісарів» та, пробачте - «Всеукраїнська асоціація менопаузи та репродуктивного здоров’я жінки».

Але як раз проти таких організацій я і не маю нічого проти. Вони певною мірою розряджають одноманітність та сірість нашого буття. Турбує інше. А саме стан розпорошеності політичних громадських організацій та рухів у нашому суспільстві, а також кількість «мертвих» структур.

З чотирьох десятків громадських об’єднань, що, судячи з назви, мають політичне забарвлення, тільки шість виявилися дійсно діючими, з них тільки чотири мають свої сайти для постійного зв’язку з громадськістю.

Я розумію, чому більша частина наших політично активних людей, які тим не менш, не довіряють політичним партіям, які, за ідеєю, мають бути більш солідними та активними об’єднаннями, не квапляться приєднуватися навіть до громадських організацій. Тому що більшість з них «липові», створені тимчасово для забезпечення інтересів окремих, не дуже чистих політиків або ж під певні політичні ситуації.

Де ви бачили у демократичній Європі, щоб громадська організація була створена, наприклад, для участі у нагляді за виборами як незалежна, а по суті, є підставною «фігурою» певної політичної партії. Часто-густо такі структури створюються і для досягнення певних бізнес інтересів (наприклад, під прикриттям сумнозвісної «Тендерної палати» одним колом зацікавлених осіб було створено близько десятка громадських організацій, які мали б забезпечувати контроль суспільства над тендерними процедурами або виступати в якості експертів).

Громадські організації, на моє глибоке переконання, - це основний індикатор існуючого в країні громадянського суспільства. Саме вони забезпечують низовий рівень контролю за діяльністю влади в державі, моніторять ситуацію, проблеми і порушення та негайно реагують на них. Коли в Польщі починали широкомасштабну реформу органів самоврядування, саме громадські організації, і в першу чергу Фундація Розвитку місцевої демократизації (FRDL) були на вістрі роботи по створенню органів самоорганізації – гмін, запровадженню стандартів публічної етики на рівні місцевих органів та боротьби з корупцією.

Подібний стан речей у нашій спільноті викликає тільки жаль. Ситуація із громадянськими рухами чітко показує – в Україні склалося дистрофічне громадянське суспільство маріонеткового типу, яке не здатне не тільки впливати на ситуацію, але й навіть відслідковувати її. Події 2004 року я не можу назвати наслідком роботи громадянського суспільства, оскільки та ситуація, по-перше, була організована великим капіталом та, по-друге, була ним же і використана в своїх цілях. Відбувся типовий буржуазний переворот і благо, що практично безкровний.

А люди… А людей знов пошили в дурні. Використали і кинули напризволяще.

Пасивність нашого громадянського суспільства пояснюється великою мірою фальшивістю наших громадських організацій, які не тільки не здатні, але й не бажають згуртувати суспільство навколо певних цінностей та захисту прав громадян.

Останній приклад – новий Податковий кодекс та проект збільшення пенсійного віку. Вже мабуть всім відомо, що нова податкова система може вбити малий і середній бізнес, але вигідна крупному бізнесу. Разом з тим, навіть самі координатори протестного руху не мають спільної думки щодо подальших дій і оцінки ситуації. Ніхто в суспільстві, мабуть, не хоче працювати на кілька років довше, але лише кілька тисяч вийшли на вулиці (і навіть не в столиці, а по всій Україні, що є лише краплиною в морі) протестувати проти нововведень. Київська міська влада під проводом Черновецького, як хотіла, гралася з тарифами, а реакція громади – слабенька, зовсім неадекватна незграбним діям «моральної команди» мера. А, наприклад, у Франції та Греції це вилилося не просто у загальнонаціональні страйки, мітинги та пікети, але й протистояння з поліцією. Чому в Європі можливо те, що є фантастикою для нас?

В Україні існує близько сотні різноманітних професійних спілок, які, за ідеєю, покликані захищати права трудящих різних галузей та напрямків підприємницької діяльності, але через свою розпорошеність та через зацикленості на власних інтересах (а подекуди інтересах тих, хто їх очолює) вони не здатні сформуватися у потужний єдиний профспілковий рух. Теж саме стосується і громадянського суспільства в цілому.

По суті, в Україні так і не сформувалося громадянське суспільство, і це очевидний факт, що не потребує підтвердження. Формальний характер громадянських об’єднань, закладений за часів СРСР, ще довго буде перепоною на шляху розбудови громадянського суспільства.

Є надія, що це тимчасове явище, адже європейське громадянське суспільство формувалося більше століття, і золотий час нашого суспільства ще попереду. Хочеться вірити, що піде у забуття уся фальш перехідного періоду, що прискорення життя усього людства дасть поштовх і вітчизняному громадянському суспільству. Але, як це не парадоксально, дієздатна потужна влада має бути першою серед зацікавлених у тому, щоб це відбулося. Адже громадські організації своєю діяльністю можуть суттєво допомогти їй у розбудові демократичного суспільства, у боротьбі з корупцією та численними недоліками, з якими всі ми звикли миритися.

Але для того, щоб з’явилися громадські організації нового ґатунку, хтось має почати. І Київська міська організація партії «Народна влада» робить такий заклик, ініціювавши разом з громадськими організаціями міста створення Комітету захисту місцевого самоврядування в м.Києві.

Розвиток місцевого самоврядування – це основна складова демократизації суспільства та гарантія стабільності життя в державі. Важливо, щоб були створені сприятливі умови для співпраці між недержавними громадськими організаціями та місцевою владою. Локальні органи влади завжди знаходяться під пресом державних адміністрацій, і їхній єдиний ресурс – підтримка територіальної громади. А така підтримка можлива лише за умови прозорої діяльності органів самоврядування.

Ми закликаємо усі вільні демократичні та народні громадські організації, усіх громадян, яким не байдуже майбутнє України та українського громадянського суспільства, об’єднатися заради майбутнього і разом вивести вітчизняне громадянське суспільство з полуміфічного, анабіозного стану та дати йому повноцінне життя заради усіх нас!

Заступник Голови партії,

голова Київської міської організації партії «Народна влада»

Сергій Карпенко