Наші здобутки в пенсійній сфері вже надихають мертвих. Йти в Україні на спочинок за віком – жахко. Левова частка цих людей дивляться зараз в голодні очі старості, питаючи себе: як це могло статися? Чому держава, на яку вони віслючили десятки літ, так байдуже підштовхує їх в одному напрямку – до контейнера з недоїдками? Однак про систему соціального порятунку – якої в країні направду немає, говорити наразі не будемо. Значно актуальнішою є оголошена урядом пенсійна реформа, що надовго визначить якість життя тих, кому зараз 40 і більше років. Кількість бентежних питань, що вона породжує, критично переважає ту жменьку недбалих, розмитих відповідей, які народу підготувала влада. Чи свідома вона сама того, що заходилася робити? Про це – в розмові з лідером партії "Народна влада" ЙОСИПОМ ВІНСЬКИМ.

– Йосипе Вікентійовичу, голова Пенсійного фонду України Борис Зайчук днями засвідчив: пенсію розміром менше однієї тисячі гривень у нас отримує вісім з половиною мільйонів громадян – більше половини загального числа непрацездатних. Цей факт доводить – без невідкладної пенсійної реформи майбутнього у країни немає. Про це по всіх усюдах нині голосить уряд. Але здається, така "смілива" констатація – єдиний "крок назустріч людям", на який спромоглася влада. Бо далі починається така чудасія і вошкання керманичів процесу, що й рештки довіри до пенсійних навіювань тануть. От, скажімо, з’являються в сяйві телестудій потерчата реформації і повідомляють нам, що Україна – чемпіон Європи з перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) через Пенсійний фонд, тож годі й мріяти про збільшення цього захмарного показника. У нас бо він 18 відсотків, а від Варшави до Осло – лише 12. А отже відірвати від серця більше навіть для рідних пенсіонерів держава не може.

– Ця теза спростовується, щойно ми вдамося до елементарних арифметичних дій. В Європі рівень тінізації економіки коливається в межах 5-10%, у нас експерти наполягають щонайменше на 50. Та, навіть, якщо взяти її мінімальний рівень за 30 відсотків, то реальна вартість вітчизняного ВВП в 2010 році перевищила один трильйон чотириста двадцять вісім мільярдів гривень. Річні ж видатки Пенсійного фонду (ПФ) у нас – 180 мільярдів, що складає 12,6% до реального ВВП. Тобто, у нас з Європою в цьому відношенні паритет. Якщо, звичайно, не порівнювати фактичні видатки фонду з фіктивним значенням ВВП. Прикро, що влада вдалась до маніпуляції цифрами.

– Отже, маємо чергову лукаву побрехеньку режиму?

– На превеликий жаль. Але саме звідси має брати початок "домашнє завдання" уряду на ближчий час. Бо здійснення системних заходів, спрямованих на виведення української економіки з "тіні" додає в дохідну базу Пенсійного фонду щонайменше 60 мільярдів гривень. Але тут владі потрібно реально попрацювати, щоб довести свою силу. Ясна річ, це важче ніж підняти пенсійний вік або пенсійний стаж.

– Але ж тоді безглуздими є теперішні стогони можновладців про клінічний дефіцит ПФ, що за підсумками минулого року закляк в районі 26,6 мільярдів гривень. Адже "тінь" дохідної бази більша вказаного пенсійного "розриву" принаймні в 2 рази. Приголомшливо!

– А проте, реально. Тим часом, є ще важливіший компонент, про який сьогодні взагалі ніхто говорити не хоче. Це проблема справедливого перерозподілу валового внутрішнього продукту. Беремо дані Держкомстату України за 2009 рік. ВВП тоді розподілився наступним чином: оплата праці найманих працівників – 51%, податки – 13, валовий прибуток (змішаний дохід) – 36%. Для порівняння: у 1991 році доля зарплати у ВВП України складала 59%, а доля зарплати у ВВП США сьогодні біля 75%.

Далі – проста арифметика. Якщо ми забезпечимо в Україні справедливий розподіл (читай – зростання заробітної плати) хоча би до пропорції США, то доходи Пенсійного фонду автоматично зростуть в 1,5 рази. Але це може відбутися тільки у разі, якщо влада обмежить апетити олігархів, які отримують надприбутки, тому що 36% їхньої частки в структурі ВВП немає в жодній країні Євросоюзу. Зате дивними й зайвими в цьому світлі є вимоги про підвищення планки пенсійного віку, маніпуляції щодо трудового стажу та інші несуттєві "камінчики" спотикання ідеологів безтямної реформи. Факти – річ вперта, і я би просто не радив високим урядовцям починати обґрунтування своїх таємних бажань з ошуканства людей – для власної ж користі.

Я глибоко переконаний: пенсійна реформа має базуватися на принципах справедливості, солідарності і свободи. Причому, всі три компоненти пенсійної тріади в перспективі повинні мати однакову вагу й реалізацію. Тож перша умова справедливого владнання цієї справи – починаємо з вірних пропорцій розподілу національного продукту. А тому запитаємо: а чи є в Україні насправді солідарна пенсійна система, про яку, як про чинну даність постійно говоримо ми?

– Фундаментальна засада всіх висновків і міркувань в цьому сенсі – з’ясування того, а скільки ж громадян нашої країни наповнюють Пенсійний фонд? Розрахунок наразі простий. В минулому році в списках виборців Президента України значилось 37 мільйонів чоловік. Мінусуємо 13,7 мільйонів облікованих пенсіонерів (хоча близько двох мільйонів з них продовжують працювати, і на цій підставі їх треба знову додати). Таким чином, потенційно країна має 25 мільйонів працездатних. Вилучаємо безробітних, студентів, домогосподарок тощо – лишається не менше 20. А ось реально до фонду платять трохи більше 14. Де шість мільйонів солідарних платників? Вони вперто уникають свого обов’язку. Нечувано! Чому ж ми не спитаємо, як годиться, у цих, з дозволу сказати, співгромадян: ми сплачуємо до Пенсійного фонду 35% своєї зарплатні, а ви, шановні, не сплачуєте нічого. З якої речі? І чому це, наприклад, гроші на пенсію для вашої мами мають забезпечувати інші? А підійде термін – подібні спритники біля каси з’являться першими: де моя пенсія? Цьому якось можна зарадити? Як зробити, щоб тіньові прибутки так званих "пролісків" не оминали Пенсійний фонд?

– А кому невтямки, що наведення порядку з прихованими заробітками цих громадян є пряма й визначальна функція соціально орієнтованої держави? І уявімо собі, що було б у разі, коли б ця робота урядом вже була налагоджена. Я стверджую: Україна б активи свого Пенсійного фонду як мінімум подвоїла! Ми ж тільки-но з’ясували: третина цих зовсім не гіпотетичних коштів ховається в тіні реального ВВП, третина має бути вилучена з доходів злісних фізичних неплатників, решта міститься в конвертах із зарплатнею "сірих" компаній, що ведуть подвійну бухгалтерію, заощаджуючи свої видатки. Переконаний: закон, що ламає усталені параметри пенсійного забезпечення, в такому вигляді, як він зараз пропонується урядом, не потрібен геть-чисто. В ньому ні крихти правди, ні краплі сенсу. Країні, натомість, потрібна дійсно реальна, європейська пенсійна реформа. Уряд має змусити тіньовиків всіх ґатунків чесно і в повному обсязі узгодити свої прибутки з обов’язками перед Пенсійним фондом, а законодавець конче і якнайшвидше має звільнити пенсійну систему від невластивих їй навантажень. Бо є соціальна допомога по інвалідності, державні виплати за різні заслуги, всілякі доплати до пенсії – але до чого тут солідарна пенсійна система? Вона тому й зветься солідарною, що не зважає на статус особи, її місце в суспільній структурі. Солідарна система тим більше не повинна підтримувати космічний розрив у виплатах пенсіонера – лікаря і пенсіонера – народного депутата. Хоче держава платити за особливим рахунком військовим – хай, подібно Росії, сплачує їм прямо з бюджету, не руйнуючи засад солідарності. Як не повинно діяти в країні і 27 законів, що регулюють спеціальні пенсії. Та й рівень мінімальної і максимальної пенсій не має різнитися в 50 разів – щонайбільше в чотири!

Тож коли влада скаржиться: в країні немає коштів, треба розуміти – вона ще нічого не зробила задля того, щоб вони в Пенсійному фонді з’явилися. І що вражає найбільше: заходи, які можуть змінити ситуацію докорінно, у влади буквально під руками. Щоб їх здійснити, надзвичайний стан в країні вводити не треба – достатньо вольової системної фахової роботи. І я нізащо не повірю, що потрібних фахівців в Україні бракує. Бо тільки за 2008 рік, перебуваючи на посту міністра транспорту та зв’язку, я забезпечив ріст відрахувань по підлеглих підприємствах до пенсійного фонду у 1,35 рази, довівши їх до 5 366 300  000 гривень. І це без жодної зміни закону, а лише тому, що як соціаліст, цього дуже хотів. А тепер я бачу інше: ідеологія, на якій ґрунтується урядовий закон про правове забезпечення реформування пенсійної системи хибний в своєму головному посилі. Турботі про людей там місця немає. Зате "з горою" явлений суто чиновницький підхід до реформи пенсійної системи.

А щоб реформа була для людей, слід вирішити наступні питання: збільшити рівень середньої зарплати, зайнятість населення, радикально змінити пропорції розподілу національного багатства. Акцентую: саме середньої, а не мінімальної зарплати, бо пенсійна реформа без суттєвого збільшення оплати праці нагадує звільнення від кріпацтва без землі – селяни за тих умов й свободу сприйняли як лихо. Трудівник, що живе на межі бідності – абсурд і ганьба будь-якої влади. Ситуація має бути змінена невідкладно.

– Тож яким, на ваш погляд, має бути найближчий порядок дій?

– Переконаний: якщо Уряд хоче народу добра й справедливості, від запропонованого варіанту пенсійної реформи слід відмовитися негайно. Нічого, крім соціального напруження він не дасть. А зробити маємо три речі.

Перша: жорсткими заходами вивести економіку і зарплату із тіні, забезпечити зростання доходів солідарної системи, повсякчас створювати нові робочі місця.

Друга: прийняти політичне рішення, спрямоване на відновлення балансу споживання і забезпечення європейських підходів до структури розподілу ВВП, а саме – через зростання середньої заробітної плати.

Третя: розгорнути проведення реальної пенсійної реформи європейського зразка, розрахованої на два десятки літ. І за основу я би взяв німецьку трьохрівневу пенсійну систему. Причому сам графік реформування має бути зрозумілий і підтриманий більшістю населення.

– Гаразд. Та якщо з солідарним рівнем більш-менш зрозуміло, то як сподвигнути населення довірити свої кревні накопичувальній системі?

– Ресурсів заохочення тут безліч. Назву бодай один, бо певен в його дієвості і захищеності на всі сто. Що викликає довіру людей? Непохитні гарантії. "Народна влада" пропонує: кожен річний внесок до накопичувальної системи держава з свого боку збільшує на 10%. Що ми цим досягаємо? Населення тримає на депозитах мільярди гривень. Гроші державних накопичувальних фондів захищені краще депозитів скрізь і завжди. А за умови автоматичних доплат на 10% люди свій вибір зроблять швидко і однозначно. Куди інвестувати кошти державного накопичувального фонду, щоб вони працювали? Пошлюсь на власний досвід роботи міністром транспорту і зв’язку України. Візьмемо дві могутні структури – "Укрзалізницю" і "Укравтодор". Першій зараз треба швидко запускати швидкісний рух, другому – будувати автобани, інші якісні дороги. Вони хоч сьогодні охоче візьмуть в накопичувальній системі мільярдів по 20-30, і за кілька років у нас з’являться і суперсучасні надшвидкі магістралі і автостради європейського зразка. А потім за 10-15 років ці позичальники з відсотками повернуть взяті кредити до накопичувальних фондів – вони мають гарантовані прибутки щодня. Користь обопільна! Люди дістають з "панчіх" свої заощадження і наростивши їх суму, забезпечують собі гідні пенсійні виплати на додаток до пенсій солідарної системи. А держава, що потребує значних і негайних інвестиційних програм, звільнюється від ярма закордонних запозичень. До того ж, бюджетні кошти на дороги і залізничні шляхи у нас напевне "розмиють", а фонд, або уповноважений банк через Наглядову раду вкрасти не дасть. Результат: громадяни – з гарантованими "зрослими" пенсійними виплатами, країна – з сучасною інфраструктурою й транспортом.

– А чому держава погодиться доплачувати свої 10% "від" Народної влади"?

– Бо їй це надто вигідно. Адже в суто економічному сенсі людина за одну казенну гривню дає в користування державі 10 гривень – на термін до 20, а то й більше років. Марксизм!

І останнє. Треба зрозуміти: як тільки ми почнемо рішуче здійснювати заходи детінізації і позбавлення ПФ від невластивих йому функцій, положення пенсіонерів або тих, хто йде на пенсію вже зараз, зміниться істотно. Бо спроможність Пенсійного фонду зросте на очах. А в законі про пенсійну реформу треба обов’язково зафіксувати і, звичайно, неухильно витримувати графік підвищення мінімальної пенсії по роках. Зараз вона у нас менше 100 доларів, в сусідній Польщі – 450. Ось ми чітко і розписуємо графік її підйому бодай до цього рівня. Ясно, прозоро, легко контрольовано. Бо якщо держава закладає в закон динаміку збільшення трудового стажу – її святий обов’язок відповісти гарантією пенсійного росту. Інше – немислимо.

Записав

спеціальний кореспондент

"Московського комсомольця" в Україні"

Олександр САКВА.