Всеукраїнська акція 'Україна без Тимошенко і Януковича!'
11.02.2017
Про нас
Статутні документи
Регіональні відділення
Пряма мова
Аналітика
Приєднатися
Зворотній зв'язок


Контакти
Адреса:
Україна, м. Київ,
вул. Нагірна, 27-А
Поштова адреса:
Київ 01001, а/с 95

Тел:   044 228-80-80
Факс: 044 489-72-22
Електронна пошта:
party@cdcpakistan.org


Прес-служба:

Телефон:
+38 044 464-05-78
Електронна пошта:
 press@cdcpakistan.org
 

Вхід на сайт:

ЙОСИП ВІНСЬКИЙ: "Нові тарифи на "старі" послуги - нахабний грабунок народу, а не реформа".

ЙОСИП ВІНСЬКИЙ:

"Нові тарифи на "старі" послуги – нахабний грабунок народу, а не реформа".

 Чим ближче квітень, тим з більшим острахом населення країни йде до поштових скриньок: народ зіщулився в очікуванні нових платіжок за комунальні послуги. Та як не дивно, співмірного резонування в суспільному просторі ця "новина" не набула – мабуть в урядових достойників і керманичів опозиції є більш захоплюючі клопоти. А тут послух: партія «Народна влада» готує Заяву "Щодо реформи житлово-комунального господарства". Інтерв’ю з лідером партії "Народна влада" Йосипом Вінським стало, вочевидь, невідворотним.

 – Йосипе Вікентійовичу, звертаюся до вас як до "першоджерела": відомо, що саме ви в серпні 2001 року першим підняли питання про необґрунтованість та здирницький характер комунальних тарифів і цін на послуги ЖКГ. Той подзвін на сполох мав практичний вихід: Верховна Рада прийняла зобов’язуючу постанову, що призвела до створення спеціальної комісії Кабміну...

– Бо в ту пору наша партія була не тільки представлена в парламенті – з її політичною волею не могли не рахуватися. Зараз же ми знову єднаємо лави, щоб консолідовано відстоювати права людей, які в соціальному плані виявилися безборонними – на їх захист, по суті, ніхто й голосу не подає. Водночас, реформування житлово-комунальної сфери, як і тарифна політика в Україні зачіпає таку кількість громадян, що вже слід говорити про ймовірність всеукраїнської кризи довіри до влади. Нажаль зараз на вершині політики є дві течії: перша (бізнесова) передбачає ліберальні реформи в ЖКГ в інтересах крупного капіталу, друга (опозиційна) закликає нічого не робити, залишити те, що є. Моя позиція в тому, що треба робити реформу ЖКГ в інтересах громадян.

– Але чому заява готується саме зараз?

– Я за освітою політолог. До слова, один з небагатьох, у кого в дипломі саме так і значиться.

Я чітко розумію, що зараз саме час на всі питання суспільного життя дати чітку відповідь. Не просто критикувати, а запропонувати рішення, своє бачення. Сьогодні є програма реформ, необхідно аби за змістом ці реформи були для людей, а не стали ще одним етапом їх пограбування.

Тепер по суті. Нинішнє житлово-комунальне господарство України – цілковите породження радянської доби. Його форма управління спрацьовувала ефективно лише за умов необмеженої підтримки держпланівського бюджету. Місцеві тарифи встановлювалися виходячи з політичної доцільності. Технічна недосконалість комплексу перекривалася дешевизною енергетичних ресурсів. Виробнича дисципліна і планово-попереджувальна система профілактики та ремонтів давали змогу забезпечувати достатній рівень надійності. Проте – ніякої госпрозрахункової економіки! Ось зараз і вийшло: директивно-планова "совдепівська" політекономіка "самоліквідувалася", а колишня модель управління житлово-комунальним господарством не лише збереглась – цей безглуздий муляж з усіх сил видають за живий. Він приносить зиск армії столоначальників, про приватний капітал і говорити зайве – в цій сфері щорічно, "випаровуються", понад один мільярд доларів. Бо в практиці сьогоденного господарювання мають місце випадки, коли навіть різниця між доходами комунальних підприємств та їх витратами компенсується з прибутком!

Та найбільша і нічим не відшкодована вада подібного порядку речей полягає у тому, що він брутально ігнорує всевладний принцип відкритої економіки – попит формує пропозицію! І ні за яких умов – навпаки. А попит на комунальні послуги визначає виключно споживач – і ніхто інший. Та весь глум нинішньої ситуації в цій сфері якраз і зосереджений в чинному абсурді – пропозиція споживачу в нашій країні кривдно нав’язується, до того ж яка це пропозиція: надання послуг з використанням таких безнадійно застарілих (морально й фізично) витратних технологій, що об’єктивно не взмозі забезпечити їх нормативну якість та прийнятний тариф. І це дикунське протиріччя чим далі, то більш поглиблюється. Чому воно розкошує? Бо медом мазане – для місцевих чинуш, всіляких "спиногризів", власників енергогенерацій, мереж постачання. Для них реформа – істотне схуднення власного гаманця, тож вони найперші і найзапекліші вороги нагальних змін.

А цапом-відбувайлом в свідомо заплутаній комунальній "городині" призначений споживач. З ним чесно не поводиться ніхто. Прямий вияв нещирості постачальників послуг – масові випадки перешкоджання встановленню мешканцями елементарних лічильників. Інколи це – тортури! Ще відвертішою є облуда системи в разі спроб громадян перейти на індивідуальне опалення. Тут вся комунальна гидь постає в єдиному пориві: заборонено! А, власне, чому? Адже ще донедавна діяв наказ профільного міністерства: якщо всі мешканці будинку на одному стояку обирають індивідуальне опалення, дозвіл вважається отриманим. Той наказ безсоромно скасували. А ми знову отримали тест на самовизначення влади: якщо в неї у фаворі – централізоване опалення, це показник того, що влада на боці комунального підприємства – не людини! Інших доказів достоту й не треба. Та процес людського "розкріпачення" не зупинити. Через суди і нелегальне встановлення приватних котлів, але громадяни зрештою розірвуть тенета комунального Молоху і відновлять справедливість ринкової, а не яремної залежності від лукавих "сервісних" п’явок. Місія чесних політиків за таких обставин полягає в формуванні системних підходів до невідкладного реформування ЖКГ, енергійному донесенні цих вимог до влади, активному перешкоджанню зведення майбутньої реформи до тупого підвищення цін і тарифів, як про те дехто мріє.

– А ви могли б назвати тіньові зони визискувачів від ЖКГ, де можливі найбільші зловживання?

– Вони ймовірні скрізь, в кожній ланці функціонування житлово-комунального комплексу. Та альфа і омега всіх подальших розмов, обрахунків і візій щодо стану і шляхів комунальної реформи, як і конкретних обґрунтувань тарифного зашморгу – його величність Облік. Поза ним ми сліпі, і з нами можна робити, що заманеться. Але ж тут якраз і містяться найвиразніші проблеми галузі. Почати б з того, що левова доля тарифних параметрів приховується. Елементарний приклад – так звані нормативні втрати. Будь-який фахівець з цих питань покладе руку на Біблію й свідчитиме: вони взяті зі стелі. Ніхто вам не назве цифру реальних втрат в мережах – теплових, газових, водогінних. А знайдіть того, хто вам дасть чесну собівартість газу, чи собівартість електроенергії атомних електростанцій та ГЕС. Ці ключові речі є продуктом домовленості причетних сторін. Та ось де лихо – споживача серед них немає. Він в коло зацікавлених перемовників не допущений. За царя Гороха встановлювалися і нормативи нарахування платежів: за тепло платять, виходячи з метражу, за газ і воду – з числа мешканців. Казково!

Сходить з рук постачальникам і такий енерготрюк: газ горить, та замало гріє. В віддалених районах країни помітили: лічильник крутиться – не вслідкуєш, а щоб довести воду до кипіння, треба довгенько чекати. В чому родзинка? В якості голубого палива. В Європі, та й не тільки, платять за так званий енергопотік, тобто кількість реального тепла, у нас – за кількість "спожитої" газової суміші. Та виявляється: теплотворність у різного продукту – надто різна! І якщо додати в газ азот, то лічильник зарахує вам всю доставлену сполуку, а тепло вам природно віддасть тільки газ. Відчуйте різницю!

Довільно тлумачиться і собівартість. Її родинний гріх – сукупна витратність. Комунальні підприємства закладають в тарифи всі свої витрати, а до того ще й плюсують відсоток свого прибутку, що в підсумку і слугує основою для розрахунку цін на послуги для населення. За таких умов ніяка бухгалтерська "археологія" не відновить вам її вихідну – тобто дійсну, вартість. Скажімо, вартість енергоносіїв – а це основа підвищення тарифів і, вслід за тим, загального росту комунальних платежів, – не стоїть на місці повсюдно. Але ніде в світі ви не знайдете такого стрибкоподібного, а то й шокуючого її піднесення. Бо зростанню тарифів скрізь передує і далі паралельно здійснюється цілий комплекс стримуючих і компенсуючих заходів: запроваджуються системні програми енергозбереження та ефективності використання тепла і електрики, заходи технічної модернізації інфраструктури послуг. Без такої зустрічної політики щодо громадян – споживачів послуг, ціни будуть рости без кінця і краю: очевидно ж, що витрати й завтра йтимуть вгору, тож їх звично закладуть в наші платіжки. Хіба це не свавілля!

– А де його межа? За підрахунками Національної конфедерації профспілок, навіть при мінімальному здороженні тарифів на цей рік, кожна сім’я отримає "додаток" до існуючого платежу в сумі близько 1700 гривень. Екс-міністр будівництва, архітектури, житлового та комунального господарства Павло Качур обрахував очікуваний платіж для сім’ї, що мешкає в трикімнатній квартирі за умов помірного споживання послуг, і вийшов на суму 1200 гривень щомісячно. Чи змінить влада батіг на медяник у стосунках зі своїми громадянами – ще велике питання: заохочення у вигляді знижок для тих, хто вчасно сплачує за послуги наразі в тумані, а дошкульний відсоток пені вже закладений в закон. Додайте сюди проект Житлового кодексу, що дасть змогу позбавляти хронічних неплатників їх власних осель, і картина "під’їзних шляхів" до світлого майбутнього постане у всій своїй незворотності...

– І саме тут лакмусовий папірець, чи то й рентгенівський промінь для влади: де в змові комунального "спрута" проти громадян знаходиться Держава? На чийому боці виступає вона – у всеозброєнні важелів примусу, засобів впливу, регулятивних можливостей? А це завжди видно наочно як поділ клітин в чашці Петрі. Тож я стверджую: поки що влада потурає приватному капіталу. Він є головним замовником і найбільшим вигодонабувачем житлово-комунальної політики в країні. Це неспростовний, доконаний і насправді убивчий для влади факт. Бо вся система комунального поневолення громадян сьогодні вибудована так, щоб приховати і не допустити стовідсоткового обліку наданих послуг, уникнути мінімізації плати споживачами. А чому дивуватися? За більшістю діючих підприємств з енерго- та теплопостачання (особливо це стосується ТЕЦ) стоять надто впливові власники, що пильно слідкують за рівнем прибутковості своїх об’єктів. А єдине джерело зиску – ми з вами. То хто ж з них дозволить нам наглядати за "пристроєм", що друкує їм гроші?

– Цікаво. То виходить в країні здійснюється установка, яку свого часу афористично-врочисто виголосив російський олігарх Борис Березовський: "Влада наймається на роботу капіталом. Форма найму – вибори"? Морок!

– Хай би хто її не наймав, джерелом влади в цьому світі завжди буде народ. Ми бачимо до яких страхів доходить там, де людей доводять до відчаю: Киргизія, Туніс, Єгипет, Ємен, далі буде? Погана новина для влади: зараз люди бунтують і зносять режими, повстаючи проти принизливих умов існування. Політичний порядок денний з’являється вже на другому етапі, тож масам для вибуху лідери не потрібні. Отже, як не ізолюй діячів опозиції, це жодним чином не зупинить народну хвилю гніву. Що означає: передбачити повстання мас неможливо. Та можна не доводити українство до зубожіння, яке викличе смерч. Політики, власне, на те й покликані, щоб знаходити прийнятні рішення складних проблем для усього суспільства. А ЖКГ для України – вже справжній внутрішній ворог, що готує країні соціальний вибух не на жарт. Тож "Народна воля" констатує і наполягає: нові тарифи на "старі" послуги – нахабний грабунок народу, а не реформа!

Житлово-комунальне господарство є компетенцією місцевого самоврядування, тому без конституційної зміни її системи та адміністративного устрою в державі реформа ЖКГ буде неефективною. Отже, спочатку – глибоке оновлення місцевого самоврядування, потім – реформа ЖКГ.

На час її підготовки в країні має розгорнутися безпрецедентно широка й всебічна робота по впорядкуванню житлового фонду наших громадян – в небачених до цього масштабах. Доконче потрібна цільова державна програма, що забезпечить заміну старих вікон та дверей на сучасні, енергозберігаючі, всі необхідні прилади обліку мають бути встановлені в кожній квартирі – за рахунок центрального та місцевого бюджетів. До цього треба додати утеплення будинків та квартир, і я на сто відсотків переконаний: хай навіть, скажімо, за п’ять найближчих років тариф за тепло зросте вдвічі, загальна сума платежу не зросте й на гривню, тому що цього тепла потрібно буде рівно в два рази менше.

Та цьому мають передувати заходи всезагального штибу. По-перше, держава має запровадити прозорий і чесний механізм обліку та формування цін і тарифів. Повинна бути жорстко – законодавчо! – обмежена рентабельність підприємств, що надають послуги ЖКГ на рівні не більше 10%, а динаміка зростання тарифів не має перевищувати 2% на місяць! Інфраструктура комунальних підприємств підлягає тотальній модернізації, а засади їх роботи докорінно змінені. Мешканці не мають надалі оплачувати неефективні "радянські" котельні з коефіцієнтом корисної дії на рівні 52%, не кажу вже щодо проривів водогонів та теплотрас. Приватизовувати підприємства, що є в комунальній власності категорично забороняється (гранична форма "відходу" – оренда чи концесія).

Ціни на послуги – однакові для всіх споживачів: ніяких трьох категорій платників за газ! Фундаментальне рішення: для населення і комунальної сфери спрямовується весь газ, добутий державними підприємствами України, як і електроенергія атомних і гідроелектростанцій – до повного задоволення потреб. Адже дешевий газ і дешева електроенергія – головний пункт у формуванні тарифів. Жодного змішування українського та імпортного газу, а також так званого єдиного енергоринку з теплоелектростанціями бути не може – це відверте джерело несамовитої корупції і воно має бути прибране.

Громадяни, що мають недостатній рівень доходів, отримують гарантовану субсидію – своєчасно і в адекватному розмірі.

Держава забезпечує прозоре функціонування незалежного регулятора (Національної комісії) по ціноутворення і тарифам на електроенергію, воду, газ, тепло, тощо яка в рівній пропорції складається з представників влади, бізнесу і споживачів комунальних послуг. Комісія піддається повній заміні складу кожні три роки. Свою політичну незаангажованість вона підтверджує рішеннями, що мають виключну довіру українства.

І ось тільки тоді в ході реформи житлово-комунального господарства на місці ЖЕКів можуть з’явитися об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які заснують чи наймуть підприємства, що надаватимуть громадянам відповідні комунальні послуги. Ясна річ, що ці підприємства будуть знаходитись під найпильнішим контролем мешканців. Чи готова Україна до цих кардинальних змін? Що й казати – ще не сповна. Та альтернатива реформі надто сумна й катастрофічна, щоб її при здоровому глузді можна було навіть розглядати.

Те що пропонуємо ми - вимагає важкої роботи, а це єдиний продуктивний шлях. Це шлях, який на користь людей. Це реформа, яку підтримають усі тверезомислячі люди.

Записав

спеціальний кореспондент

"Московського комсомольця" в Україні"

Олександр САКВА.

 

 

 


Прес-служба , 07.02.11
85


Коментарі
© 2017 партія
"Народна влада"
• Головна  • Події  • Дайджест  • Фото  • Аудіо/Відео  • Блоги 
       Дизайн: